Люлька та кава української історії

Цікаві метаморфози у життя. Тільки но ти тримав у руках весь світ і був володарем долі, аж ні – ти вже жебрак, що сидить на роздоріжжі і єдиною розрадою є кобза що видає чарівні звуки такі любі твоєму серцю, і може ще люлька з запашним тютюном…

Козак Мамай з кобзою на площі Незалежності

Але наразі не про тютюн, а про каву. Загально прийнято, що кавовою столицею України є Львів. Існує легенда про те, що звичку пити каву в Європі, а відповідно в Україні запровадив такий собі галичанин Юрій Кульчицький, який 1683 року відкрив кав’ярню у самому Відні. Тоді столиця Австро-Угорської імперії витримала навалу турків. Українські козаки брали активну участь у війні. І як нагорода воякові був відданий кавовий запас турецької армії. З цього і розпочався кавовий бізнес Кульчицького. І звісно всі хто любить каву розуміють, що український патріот наступним містом для розповсюдження напою обрав місто Львів…

Але все не так просто. Вікіпедія говорить, що кавоварінню у Львові передував Камянець-Подільський. А поширенню кави сприяв цар Петро І. Так-так саме той імператор якого так ненавидять українці за його ненависть до українців…

Спробуємо поміркувати. Коли ми говоримо про каву, про війну з турками, про Україну часів визвольних змагань… Вже здогадались до чого хилю? Звісно, давайте поглянемо на карту. І ми побачимо, що в часи славної діяльності Кульчицького Південна Україна аж до Волині входила до складу Кримського ханства – васала турецьких султанів. А в ХV ст. на узбережжі Чорного моря та біля Дунаю, Прута, Південного Бугу вже були розташовані турецькі фортеці: Очаків, Акерман, Ізмаїл та інші. З 1672 навіть Кам’янець-Подільський майже на 20 років став оплотом османів на півночі.

І звісно, як турки обходились без кави весь час до віденських подій?

Чи ми вважаємо що Очаків, або Білгород Дністровський, колишній Акерман, чи інші південні міста розташовані в Криму не є українськими?

Ось такі метаморфози історії. Бо життя і є історією, а історія то і є життя.

Південно-українські землі входили до складу
Османської імперії.
 І, очевидно, що мешканці Очакова, Ізмаїла, Кафи
та інших турецьких  міст полюбляли каву.

Про війну. Бо якщо ми вже подивились на карту та згадали про військові конфлікти з «бусурманами», - а у багатьох Азія, Китай асоціюються з низьким рівнем культури та відсталості, то слід сказати про могутні цивілізації які існували у давні часи на теренах Сходу. Величні імперії з могутніми правителями пішли у небуття. Але який ажіотаж викликав фільм «Величне століття»: палаци, фортеці, мінарети, одяг, зброя… - свідчення високо кого розвитку Османської імперії, яка значний час відігравала домінуючу роль у Європі. І, звісно, Україна дотична до цієї культури. Одна Роксолана чого варта.

Далі більше. Поглянемо на сучасний глобальний конфлікт між Україною та Росією (правильніше Російською федерацією). І тут слід згадати, що приміром РФ складається з 85 суб'єктів - республік, країв, областей, міст федерального значення, автономної області, автономних округів. І скоріше за все, наразі складно говорити про конфлікт між Україною та Ханти-Мансійським автономним округом, або республікою Башкортостан.

В той же час цей конфлікт – свідчення порушення рівноваги у світі. Але ж нагадаємо, що поділ серії війн у Світі на І та ІІ світову війну, назва «Холодна війна», умовні. Війни безперестанку точаться на різних континентах в так званих «горячих точках» та «антитерористичних операціях».

З часів захоплення Києва Рюриковичами,
узурпатори постійно претендували
на абсолютну владу
у Північному Причорномор'ї
Але уважно подивіться на карту
зі шкільного атласу історії.

Та мова не про це. Те що уряд РФ підтримав спочатку проголошення Кримською автономною республікою незалежності, а потім приєднання до складу своєї держави, а також те, що військові сили надали всебічну допомогу самопроголошеним утворенням на сході України, є очевидним. Але що викликає зацікавленість то це той факт що обидві сторони конфлікту діють під одними і тими ж гаслами. Обидві борються з фашизмом, закликають до патріотизму, наводять приклади героїв князівської та козацької доби.

І в цьому контексті все більшої ваги набуває справа істориків. Бо без ідеї неможливо творити нову державу. Неможливо протистояти ворогу. Неможливо виховувати патріотизм. Своя власна історія – запорука незалежності.

Приміром спробуємо відповісти на нескладні питання:
Яких правителів Скіфії, Сарматії, Гунської імперії, Старої Великої Болгарії ми знаємо?
Яка релігія панувала на теренах України до приходу словян?
Куди поділись давні народи: печеніги, половці, торки...?
За якими правовими звичаями жили народи лісостепу?
І таких питань безліч. 

В РФ з історією все просто, бо вона наслідує історію Російської імперії та СРСР. І канва державотворення залишається незмінною, та базується на працях В.М. Татіщева, М.М. Карамзіна, С.М. Соловйова, В.О. Ключевського та безлічі інших вчених і не дуже вчених дослідників. Загальна канва має наступний вигляд: на території Росії здавна жили первісні люди; поступово вони стали слов’янами; аж ось прийшли варяги на чолі з Рюриком і стали правити і поступово усвідомили себе слов’янами; столицею Рюриковичів був Київ, але в час нападу підступних монголо-татар, руські перенесли свою столицю на північ – до Москви; Москва поступово зміцніла і правителі Рюриковичі, а потім Романови стали «збирати» все більше земель; всі східні та західні слов’яни, народи Кавказу та Сибіру з радістю входили до нової імперії; окрім іншого «збирачі» підтримували народи Балкан і всієї Європи та захищали їх від ворогів: Наполеона та Гітлера; особливо велику роль в підтримці знедолених належить вождям світового пролетаріату: Леніну та Сталіну; нині цю справу продовжують сучасні кремлівські керманичі.

Звісно українським істориком завжди було легко йти в загальному фарватері «великих ідей» «старшого брата», чи то «сестри». І іменуватись, якщо там «росіяни» то тут «малороси», або «новороси». Та спільно ненавидіти монголо-татар, або інших гунських, хазарських або турецьких гнобителів… Але як все було насправді?

Очевидно не можна в одному нарисі взяти та розвінчати всі міфи та написати нову історію України. Неможливо. А мабуть і не треба. Хоча якщо уважно прочитати те що вже написано, можна насправді відчути, побачити справжню історію Північного Причорномор’я. Нині спотворену та перекручено, але від того не менш величну та героїчну.

А тепер про тютюн. Ні, про головного героя полотна – козака Мамая. Чи не в кожній українській хаті ще в минулому столітті зберігалось зображення козака що сидів біля кургану під деревом та грав на кобзі. Біля дерева пасеться кінь, на дереві висить шабля та лук, а він курить люльку на перебирає пальцями струни.

Хто криється під образом козака Мамая?

Чому український герой грає на музичному інструменті степових народів?

Чому має зачіску степовика та носить одяг і користується зброєю притаманні татарам та туркам?

Якщо ми зможемо дати відповідь на ці питання, тоді ми зрозуміємо свою історію і своє місце в історії. Спробою визначити хоча б напрям пошуку і є ця експедиція у минуле України. В ті часи коли ще і не знали що колись біля Карпат і чорного моря постане держава з такою назвою

І як тут не згадати вірш Тараса Шевченка «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє». Почитайте. То справжній нарис історії України.

Картина “Козак Мамай.”
поч. ХVIII ст. Полотно.

Складно ще щось додати до цих славних рядків в яких фактично розкрита вся філософія історії України, її народу, її держави. Але спробуємо віднайти нові, хоча можливо і не такі вже й нові, ідеї та концепції для внесення коректив до історії краю по обидва боки Дніпра, дослідити деякі аспекти етнодержавотворення на теренах нашої вітчизни.

А розслідувати цю складну справу слід за наступною схемою, яку нам підказує зображення козака Мамая – втілення українського духу:

Походження:

Якою була первісна територія розселення українців, де знаходиться Батьківщина українського етносу?

Як називали українців у давні часи і чому мінялась назва народу?

Звичаї та традиції:

Які корені має український народ і які археологічні знахідки свідчать про рівень культурного розвитку наших пращурів?

Чи можна вважати скіфів, сарматів та інших насельників північного Причорномор’я предками українців?

Держава:

Про які українські держави до появи Русі відомо з вітчизняних та іноземних джерел?

У яких відносинах були українці з пануючими у Києві варягами-русами на чолі з династією Рюриковичів?

Особистості:

Хто такий козак Мамай і чи можна його ототожнювати з татарським темником Мамаєм?

Чому козацькі гетьмани так схожі в антропологічному сенсі з турецькими і татарськими ханами?

Такі нескладні питання, які будемо уточнювати під час пошуку, допоможуть віднайти зерна серед полови словоблудства і явної брехні. Звісно ця розвідка не претендує на істину «останньої інстанції». Так само як і в попередніх працях робимо спробу інакше поглянути на минуле, усвідомити своє місце в сучасному і спробувати спрямувати свою долю та долю своєї держави в русло розвитку та еволюції.

Кримський запорожець