Брати: Кий, Щек і Хорив – засновники Києва, чи правителі держав Куявії, Чехії і Білої Хорватії?

Ідеологічно зашорені історики імперського мислення постійно мусують питання про те, що руси в стародавні часи займали майже всю Європу і Азію на додачу. Мало того, деякі досі ототожнюють давніх русів, руських і росіян. На їхню думку, етруски − це стародавні росіяни, які проживали в Італії, а племена «руги» або «ружі» також однозначно росіяни. Відповідно, на думку таких фантастів в історії, на території Поросся − басейну річки Рось та її приток проживали якісь роси − предки росіян. І ось ці роси-етруски бродили-ходили по континенту аж доки не створили Російську імперію. Першим князем росів адепти цієї версії вважають якогось Руса − Роса. Стверджують, що він або його нащадок заснував Київ, або ж Новгород. І що останнім князем із династії Києвичів був Оскольд, чиє ім’я походить від річки Оскол. І далі нагромаджують на свої вигадки нові і нові «факти» і «концепції». Таким чином виходить альтернативна історія, яка лише підкріплює своїми висновками офіційну російську імперську історію.

Звичайно, з такими доказами складно сперечатися. У суперечці з подібними твердженнями істина ніколи не народиться. Оскільки справжні відповіді можна знайти не в дискусійних клубах, а на пожовклих сторінках літописів і в звітах археологічних експедицій. Та щоб їх знайти, необхідно добряче попрацювати.  На «галас», що заважає вивченню, завжди знайдеться простий і прямий доказ. Наприклад: Такої держави, як Росія ніколи не було і нема,  а було Московське царство, потім Російська імперія, пізніше Російська Федерація – спочатку
в складі СРСР, а після розпаду Союзу − окремо.

Та це тема окремої дискусії. Повернімось до експедиції, метою якої є питання, повʼязані з заснуванням Києва. Це вкрай важливе і складне питання. Навіть складно сказати чи вдасться нам розставити всі крапки над Ї, бо занадто заполітизованим воно було з найдавніших часів і кожен дослідник намагався вирішувати його по-своєму, залежно від рівня знань, наявності джерел, і, як це не прикро від своїх політичних поглядів. Насправді, бути неупередженим вкрай важко.

Нині деякі «провідні політологи» в своїх Інтернет-публікаціях так завзято відстоюють концепцію «Русь − російські», їм суперечать опоненти «Русь − українці», що виникає запитання:

v Коли і де князь Кий заклав перший камінь у фундамент своєї столиці
і столицею якої держави стало місто, засноване Києм?

v Чи були засновники Києва − Кий, Щек і Хорив із сестрою Либіддю українцями або росіянами?

v З якого часу східні слов’яни «обрусіли» і стали русами або російськими, можливо, все було навпаки?

v Якими джерелами підтверджено українське походження перших київських князів?

Щоб не гадати на кавовій гущі, звернімося до першоджерел. Інтернет-політологи можуть протестувати: «Що для нас літопис? Літопис не догма. Літописи фальсифіковані...» Шановні добродії, літопис − це джерело, а ваші фантазії, що грунтуються на невіданні, невігластві чи незнанні і небажанні читати, розмірковувати, не варті й шеляга.

Тож насамперед звернімося до легенди про заснування Києва. Як відомо,  літопис «Повість минулих літ», написаний згідно з традиційними уявленнями київським літописцем, ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором, свідчить про те, що Київ було засновано трьома братами − Києм, Щеком і Хоривом. Кий, Щек і Хорив − князі, які згадуються в «Повісті минулих літ», вважаються засновниками Києва. У хроніці також згадується їхня сестра − Либідь.

Ось як про це розповідається в літописі:

«Коли ж поляни жили в ті часи окремо і керувалися своїми родами; бо і до цих братів (про яких мова в подальшому) були вже поляни, і жили вони все своїми родами на своїх місцях, і кожен управлявся самостійно. І були три брати: одному ім'я Кий, а другому − Щек, а третьому − Хорив, а сестра їх − Либідь. Сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щекавиця, а Хорив на третій горі, яка прозвалася Хоривицею.
І побудували місто на честь старшого свого брата, і назвали його Київ. Був навколо міста ліс і бор великий, і ловили там звірів, а були ті мужі мудрі
і кмітливі, і називалися вони полянами, від них поляни і донині в Києві».

Нестор Літописець «Повість минулих літ»

Тобто літописець на підставі відомих йому даних відстоює підхід за яким поляни – певна народність, що поділялась на роди, серед яких виокремився рід Кия, який став правлячим. А його представники − нащадки Кия, до початку ХІ століття, коли писалися перші літописи, проживали в Києві.

Надалі літописець акцентує увагу на двох важливих деталях: по-перше, на те, що Кий не був перевізником, по-друге, що він ходив до Константинополя, де удостоївся «великих почестей». Такий екскурс Нестора дає нам змогу дійти висновку, що Кий деякий час перебував на службі у візантійського імператора. Так робили багато представників знатних родів Східної Європи.

Цікавим є факт, щодо якого довго тривали дискусії: був чи не був Кий перевізником. Це свідчить про велике значення самого князя і, відповідно, тієї ролі, яку він відігравав на теренах Східної Європи. І в цьому сенсі згадка про перевіз може бути одним з ключів що відкриває потаємні двері.

Так-так перевіз, переправа, міст – важливий об’єкт інфраструктури в ті далекі часи. Цікаво те, що, за однією з версій, князь Ігор І познайомився зі своєю майбутньою дружиною Ольгою на перевозі. Вона начебто перевезла його через річку. Можливо, маємо певну алегорію, а, ймовірно, натяк на походження княгині. Багато рицарів часів Аттіли оспівані в «Пісні про нібелунгів» також справою свого життя: служби і звісно бізнесу мали роботу на переправах. В часи коли основою добробуту родини і країни були торгівельні шляхи, служити на митниці або перевозі було не лише почесно, а й прибутково. Та повернімося до постаті Кия.

v Невже походження Кия так важливо, якщо все-таки важливо, чому?

v Яке значення для династії Рюриковичів мало походження Кия?

v Коли правив Кий і чи міг він, або його прямі нащадки правити в ті часи, коли варяги прийшли у Подніпров’я?

v Чому літописець робить постійний акцент на тому, що той або інший літописний герой був перевізником?

Згадка про Кия, правителя Києва на Дніпрі, відноситься до часів конфлікту між слов’янами, аварами і візантійцями. Цей конфлікт – продовження давнього протистояння між римською і варварською цивілізацією. Конкретизуємо: з давнини територія Північного Причорномор’я була колискою де плекались і виростали воїни, які штурмували Малу Азію і Балканський півострів. А у часи Аттіли вони наважалились рушити на Рим. І цей великий похід був вдалим – імперія пала. Але вся Європа опинилась у вирі війн. Цей період нащадки назвали «Великим переселенням народів».

Слов’яни, що мешкали у Карпатах опинились у центрі подій. І взяли активну участь у повоєнному розподілі земель, що раніше підпорядковувались Риму, і спрямували свої дружини до берегів Чорного, Егейського і Адріатичного морів. В цей період територія лісостепової смуги Середнього Подніпров’я, як свідчить літопис, була достатньо безпечною. Вона знаходилась на околиці європейської цивілізації.

v Яке походження мав і з якого роду походив Княз Кий і його брати та сестра?

v В яких відносинах вони перебували з Візантійською імперією та Аварським каганатом – головними геополітичними гравцями на Європейському континенті?

v Яку роль відігравав князь Кий в подіях Середньовіччя?

Князь певний час був відсутній у Києві – служив імперії. Можливо, своє володіння князь залишив на піклування батька або діда. На жаль, у хроніках не збереглося їхніх імен. Або своїм братам Щеку і Хориву. Але навіть на підставі такого малого емпіричного матеріалу, можемо стверджувати, що Кий і його рід був відомим і користувався певним авторитетом на теренах Європи. Рід Кия безперечно був пов’язаний з торгівлею. Можливо, києвичі мали ряд митних пунктів і таким чином були причетні до торгово-економічних відносин між Сходом і Заходом.

«Інші ж, не знаючи, кажуть, що Кий був перевізником; був-де тоді у Києва перевіз з того боку Дніпра, від чого й говорили: «На перевіз на Київ». Якби Кий був перевізником, то не ходив би до Царгорода; а цей Кий княжив у роді своєму, і коли ходив він до царя, то, кажуть, що великих почестей удостоївся від царя, до якого він приходив. Коли ж повертався, прийшов він до Дунаю і вподобав місце, і поставив городок невеликий, і хотів сісти в ньому зі своїм родом, та не дали йому місцеві мешканці; так і донині називають придунайське городище те − Києвець. Кий же, повернувшись до свого міста Київ, тут і помер; і брати його, Щек і Хорив і сестра їх Либідь тут же померли. І після цих братів став рід їх тримати князювання у полян».

Нестор Літописець «Повість минулих літ»

Історія – це наука, що використовує ті самі інструменти пізнання, як і інші науки. За допомогою скальпеля і мікроскопа, аналізу артефактів і співставлень даних що містяться в документах, деякі вчені нині розкривають таємниці цивілізацій і злочинів минулого. Однак пройдисвіти і шахраї трапляються в різних наукових сферах: в генетиці, економіці, хімії. Історична наука не виняток. Ставки у грі на полі історичних версій і гіпотез занадто великі. Долі народів, територій, держав – ось шахові фігури, якими рухає людська гординя.

Далі буде ...

Якщо Вас зацікавив цей матеріал, книгу "ПРАБАТЬКІВЩИНА СЛОВ’ЯН"

Ви можете придбати тут: https://www.book-on-demand.com.ua/product/prabatkivshhyna-slov-yan-sergij-pyetkov

Сергій Пєтков

Люлька та кава української історії

Цікаві метаморфози у життя. Тільки но ти тримав у руках весь світ і був володарем долі, аж ні – ти вже жебрак, що сидить на роздоріжжі і єдиною розрадою є кобза що видає чарівні звуки такі любі твоєму серцю, і може ще люлька з запашним тютюном…

Козак Мамай з кобзою на площі Незалежності

Але наразі не про тютюн, а про каву. Загально прийнято, що кавовою столицею України є Львів. Існує легенда про те, що звичку пити каву в Європі, а відповідно в Україні запровадив такий собі галичанин Юрій Кульчицький, який 1683 року відкрив кав’ярню у самому Відні. Тоді столиця Австро-Угорської імперії витримала навалу турків. Українські козаки брали активну участь у війні. І як нагорода воякові був відданий кавовий запас турецької армії. З цього і розпочався кавовий бізнес Кульчицького. І звісно всі хто любить каву розуміють, що український патріот наступним містом для розповсюдження напою обрав місто Львів…

Але все не так просто. Вікіпедія говорить, що кавоварінню у Львові передував Камянець-Подільський. А поширенню кави сприяв цар Петро І. Так-так саме той імператор якого так ненавидять українці за його ненависть до українців…

Спробуємо поміркувати. Коли ми говоримо про каву, про війну з турками, про Україну часів визвольних змагань… Вже здогадались до чого хилю? Звісно, давайте поглянемо на карту. І ми побачимо, що в часи славної діяльності Кульчицького Південна Україна аж до Волині входила до складу Кримського ханства – васала турецьких султанів. А в ХV ст. на узбережжі Чорного моря та біля Дунаю, Прута, Південного Бугу вже були розташовані турецькі фортеці: Очаків, Акерман, Ізмаїл та інші. З 1672 навіть Кам’янець-Подільський майже на 20 років став оплотом османів на півночі.

І звісно, як турки обходились без кави весь час до віденських подій?

Чи ми вважаємо що Очаків, або Білгород Дністровський, колишній Акерман, чи інші південні міста розташовані в Криму не є українськими?

Ось такі метаморфози історії. Бо життя і є історією, а історія то і є життя.

Південно-українські землі входили до складу
Османської імперії.
 І, очевидно, що мешканці Очакова, Ізмаїла, Кафи
та інших турецьких  міст полюбляли каву.

Про війну. Бо якщо ми вже подивились на карту та згадали про військові конфлікти з «бусурманами», - а у багатьох Азія, Китай асоціюються з низьким рівнем культури та відсталості, то слід сказати про могутні цивілізації які існували у давні часи на теренах Сходу. Величні імперії з могутніми правителями пішли у небуття. Але який ажіотаж викликав фільм «Величне століття»: палаци, фортеці, мінарети, одяг, зброя… - свідчення високо кого розвитку Османської імперії, яка значний час відігравала домінуючу роль у Європі. І, звісно, Україна дотична до цієї культури. Одна Роксолана чого варта.

Далі більше. Поглянемо на сучасний глобальний конфлікт між Україною та Росією (правильніше Російською федерацією). І тут слід згадати, що приміром РФ складається з 85 суб'єктів - республік, країв, областей, міст федерального значення, автономної області, автономних округів. І скоріше за все, наразі складно говорити про конфлікт між Україною та Ханти-Мансійським автономним округом, або республікою Башкортостан.

В той же час цей конфлікт – свідчення порушення рівноваги у світі. Але ж нагадаємо, що поділ серії війн у Світі на І та ІІ світову війну, назва «Холодна війна», умовні. Війни безперестанку точаться на різних континентах в так званих «горячих точках» та «антитерористичних операціях».

З часів захоплення Києва Рюриковичами,
узурпатори постійно претендували
на абсолютну владу
у Північному Причорномор'ї
Але уважно подивіться на карту
зі шкільного атласу історії.

Та мова не про це. Те що уряд РФ підтримав спочатку проголошення Кримською автономною республікою незалежності, а потім приєднання до складу своєї держави, а також те, що військові сили надали всебічну допомогу самопроголошеним утворенням на сході України, є очевидним. Але що викликає зацікавленість то це той факт що обидві сторони конфлікту діють під одними і тими ж гаслами. Обидві борються з фашизмом, закликають до патріотизму, наводять приклади героїв князівської та козацької доби.

І в цьому контексті все більшої ваги набуває справа істориків. Бо без ідеї неможливо творити нову державу. Неможливо протистояти ворогу. Неможливо виховувати патріотизм. Своя власна історія – запорука незалежності.

Приміром спробуємо відповісти на нескладні питання:
Яких правителів Скіфії, Сарматії, Гунської імперії, Старої Великої Болгарії ми знаємо?
Яка релігія панувала на теренах України до приходу словян?
Куди поділись давні народи: печеніги, половці, торки...?
За якими правовими звичаями жили народи лісостепу?
І таких питань безліч. 

В РФ з історією все просто, бо вона наслідує історію Російської імперії та СРСР. І канва державотворення залишається незмінною, та базується на працях В.М. Татіщева, М.М. Карамзіна, С.М. Соловйова, В.О. Ключевського та безлічі інших вчених і не дуже вчених дослідників. Загальна канва має наступний вигляд: на території Росії здавна жили первісні люди; поступово вони стали слов’янами; аж ось прийшли варяги на чолі з Рюриком і стали правити і поступово усвідомили себе слов’янами; столицею Рюриковичів був Київ, але в час нападу підступних монголо-татар, руські перенесли свою столицю на північ – до Москви; Москва поступово зміцніла і правителі Рюриковичі, а потім Романови стали «збирати» все більше земель; всі східні та західні слов’яни, народи Кавказу та Сибіру з радістю входили до нової імперії; окрім іншого «збирачі» підтримували народи Балкан і всієї Європи та захищали їх від ворогів: Наполеона та Гітлера; особливо велику роль в підтримці знедолених належить вождям світового пролетаріату: Леніну та Сталіну; нині цю справу продовжують сучасні кремлівські керманичі.

Звісно українським істориком завжди було легко йти в загальному фарватері «великих ідей» «старшого брата», чи то «сестри». І іменуватись, якщо там «росіяни» то тут «малороси», або «новороси». Та спільно ненавидіти монголо-татар, або інших гунських, хазарських або турецьких гнобителів… Але як все було насправді?

Очевидно не можна в одному нарисі взяти та розвінчати всі міфи та написати нову історію України. Неможливо. А мабуть і не треба. Хоча якщо уважно прочитати те що вже написано, можна насправді відчути, побачити справжню історію Північного Причорномор’я. Нині спотворену та перекручено, але від того не менш величну та героїчну.

А тепер про тютюн. Ні, про головного героя полотна – козака Мамая. Чи не в кожній українській хаті ще в минулому столітті зберігалось зображення козака що сидів біля кургану під деревом та грав на кобзі. Біля дерева пасеться кінь, на дереві висить шабля та лук, а він курить люльку на перебирає пальцями струни.

Хто криється під образом козака Мамая?

Чому український герой грає на музичному інструменті степових народів?

Чому має зачіску степовика та носить одяг і користується зброєю притаманні татарам та туркам?

Якщо ми зможемо дати відповідь на ці питання, тоді ми зрозуміємо свою історію і своє місце в історії. Спробою визначити хоча б напрям пошуку і є ця експедиція у минуле України. В ті часи коли ще і не знали що колись біля Карпат і чорного моря постане держава з такою назвою

І як тут не згадати вірш Тараса Шевченка «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє». Почитайте. То справжній нарис історії України.

Картина “Козак Мамай.”
поч. ХVIII ст. Полотно.

Складно ще щось додати до цих славних рядків в яких фактично розкрита вся філософія історії України, її народу, її держави. Але спробуємо віднайти нові, хоча можливо і не такі вже й нові, ідеї та концепції для внесення коректив до історії краю по обидва боки Дніпра, дослідити деякі аспекти етнодержавотворення на теренах нашої вітчизни.

А розслідувати цю складну справу слід за наступною схемою, яку нам підказує зображення козака Мамая – втілення українського духу:

Походження:

Якою була первісна територія розселення українців, де знаходиться Батьківщина українського етносу?

Як називали українців у давні часи і чому мінялась назва народу?

Звичаї та традиції:

Які корені має український народ і які археологічні знахідки свідчать про рівень культурного розвитку наших пращурів?

Чи можна вважати скіфів, сарматів та інших насельників північного Причорномор’я предками українців?

Держава:

Про які українські держави до появи Русі відомо з вітчизняних та іноземних джерел?

У яких відносинах були українці з пануючими у Києві варягами-русами на чолі з династією Рюриковичів?

Особистості:

Хто такий козак Мамай і чи можна його ототожнювати з татарським темником Мамаєм?

Чому козацькі гетьмани так схожі в антропологічному сенсі з турецькими і татарськими ханами?

Такі нескладні питання, які будемо уточнювати під час пошуку, допоможуть віднайти зерна серед полови словоблудства і явної брехні. Звісно ця розвідка не претендує на істину «останньої інстанції». Так само як і в попередніх працях робимо спробу інакше поглянути на минуле, усвідомити своє місце в сучасному і спробувати спрямувати свою долю та долю своєї держави в русло розвитку та еволюції.

Кримський запорожець

Личность в истории и личная история: вопросы, загадки гипотезы, версии – границы вымысел и реальность

Многие наши идеи, мысли, стремления, мечты – родились в то время, когда мы были очень молоды, а возможно, они происходят из нашего детства. Именно в годы отрочества человек воспринимает окружающую действительность гораздо ярче, «сочнее» нежели в более зрелом возрасте. В такой период жизни и была мною прочитана книга Семена Скляренко «Святослав». Яркое впечатление от книги, воссоздавшей образ великого князя, сохранилось на всю оставшуюся жизнь.

Грандиозная личность воителя, постоянно заставляет вновь и вновь иначе понимать события, возвращаться к анализу деяний прошлого через  призму современности. Вникая в политические и экономические трансформации  нашего общества, всматриваясь в геополитические процессы, происходящие в Европе и в мире, яснее и величественней видится неимоверный державообразующий талант Святослава I.

Несколько позже, уже после того, как прочел бестселлер, увидел уникальную картину – диораму «Последний бой Святослава над Днепровскими порогами в 972 году». Официальное толкование событий изображенных на этом полотне таково: во второй половине X века с 945 по 972 гг. Киевской Русью правил юный Святослав I, единственный наследник великого князя Игоря I и княгини Ольги. Он был храбрым и талантливым полководцем, но вскоре после провального похода на Византию был предательски убит печенежским ханом Курей у Днепровских порогов.

Основанием для создания диорамы, автор взял сюжет из романа Семена Скляренко, где рассказывается, что Святослав погиб на острове Хортица, на так называемой «Черной скале». В 1972 г. на этом памятном месте была установлена памятная доска…

Это, роковое для Святослава Игоревича и всей его дружины, утро запечатлел художник-баталист Николай Овечкин. На монументальном полотне Святослав I в белой рубахе на белом скакуне разит печенегов, словно былинный богатырь – Святогор. За плечами развивается пурпурный плащ. Черные сотни печенежских наездников со всех сторон окружили сказочного героя. Предводитель печенегов властным движением руки посылает в бой новые и новые конные отряды степных воинов. Они в ужасе. Они поражены неимоверной силой огромного славянского воина. Они ненавидят и в то же время преклоняются перед ним, как перед богом.

Для кочевников Святослав I – воплощение могущественного божества. Согласно преданию, предводитель печенегов Куря приказал изготовить из черепа побежденного князя кубок, окованный золотом и серебром, и пил из него вино, надеясь таким образом перенять силу и мужество русского полководца. Так степные воители отдавали дань уважения богатырю.

Затухающий костер, языческий идол, пронзенный стрелой, и седовласый волхв, с длинной бородой, под ногами бьющихся на смерть воинов разбросаны мечи, седла, копья, щиты... – когда смотришь на эти предметы, создается впечатление, что все они настоящие. Стройная и величественная картина. События, потрясающие воображение. Но... Но позже были поездки на Хортицу. Внимательное чтение исторических книг. Общение с учеными и краеведами… И, казалось бы, такие простые, понятные, даже, очевидные факты стали восприниматься иначе – не настолько фундаментальными и обоснованными, как это может показаться на первый взгляд. Да, порой, прописные, въевшиеся в страницы учебников истины вдруг оказываются малообоснованными гипотезами, основанными на неверном толковании заблуждений и ошибок переписчиков древних манускриптов.

Гипотеза (от греч. hipothesis – основание, предположение) – предположение или догадка; утверждение, предполагающее доказательство, в отличие от аксиом, постулатов, не требующих доказательств. Гипотеза считается научной, если она потенциально может быть проверена критическим экспериментом, а также если она соответствует другим научным критериям. Как правило, гипотеза высказывается на основе ряда подтверждающих её наблюдений (примеров), и поэтому выглядит правдоподобно. Гипотезу впоследствии или доказывают, превращая её в установленный факт (теорию), или же опровергают (указывая контрпример), переводя в разряд ложных утверждений. Недоказанная и неопровергнутая гипотеза называется открытой проблемой[1].

Логика, логические умозаключения, построения логически выверенных и обоснованных теоретических моделей, схем, концепций – основа всех наук, как гуманитарных, так и естественных. Каждое практическое действие начинается с осмысления, научного обоснования, инструктажа. Но для того, чтобы найти правильные ответы на задачи, необходимо задать правильные вопросы.

Попробуем начать задавать вопросы:

А что же в реальности, насколько совпадает реальное место гибели великого князя и место, изображенное на полотне Н. Овечкина?

Почему именно на Хортице остановился Святослав со своей дружиной?

Сколько ладей и, соответственно, сколько воинов было в его отряде?

Для того чтобы не запутаться в вопросах и проблемах, мифах и загадках, связанных с личностью Святослава I, нам необходима определенная «точка опоры», которая позволит избежать хаотического брожения и будет способствовать систематизации накопленного эмпирического материала. Такой точкой может быть научная гипотеза, доказать или опровергнуть которую нам еще предстоит.

Как мы видим, тайны начинаются с первого шага в рассказе о Святославе I. Поэтому снова и снова возвращаясь на уже десятки раз пройденную тропинку, пытаюсь внимательно взглянуть на каждый камень, каждое изменение в рельефе местности, на которой произошло легендарное событие. Как эксперт-криминалист, как следователь, как оперативный работник… скрупулёзно анализирую каждую мелочь, каждое слово в доступных источниках. Ведь изучается не рядовое происшествие, а событие ставшее «краеугольным камнем» в череде дальнейших исторических действ, событие огромного континентального значения.

В таком случае уже и не покажутся маленькими неточностями ряд фактов.

Так, балка на острове Хортица, которую называют «Сечевые ворота», спускающаяся к Днепру, возле которой якобы стали на якорь ладьи Святослава, их мы видим на дальнем фоне картины Н. Овечкина «Последний бой Святослава…», настолько узка, что в ней причалить могла лишь небольшая лодка, и не в коем разе не корабль река-море.

Днепровские пороги на горизонте это вовсе не пороги, а небольшие острова, так называемые «стога», которые сохранились до наших дней, а раньше они соединялись с островом песчаными косами.

Сами же пороги находились гораздо выше по течению. Самый нижний – Вольный, напротив Левшинского залива, или же дельты речки Вольнянка. Она и сейчас является притоком Днепра.

Да и сама «Черная скала», на которой якобы погиб Святослав вовсе не является таковой, а на самом деле, носит название «Верхняя голова». «Черная скала» находится гораздо западнее, за арочным мостом.

А если присмотреться, то печенеги атакуют Святослава вовсе и не на месте, где установлена памятная доска, а западной части урочища «Сечевые ворота».

Хан Куря – вовсе и не хан, а каган. Каган – титул, который носили владыки степных империй...

Ход битвы выглядел несколько иначе. Причалившие к берегу русские ладьи, печенежские воины забрасывали камнями, а на берегу действовала печенежская конница. Как это можно видеть на миниатюре Радзивилловской летописи.

Официальная версия жизнеописания князя говорит о том, что воителю на момент его смерти не исполнилось и 30-ти лет отроду. Но, если присмотреться к изображению на картине, памятнику напротив о. Хортица, и, опять же, миниатюре Радзивилловской летописи, то мы увидим мужчину в полном рассвете сил.

Каждый штрих, каждый образ рождает новые и новые вопросы… Начинаем исследование. Исследование – это дорога. И мы отправляемся в дорогу. Дорога рассудит. Дорога даст ответы на все вопросы. Не зря древние верили в божественность пути, который и ведет к истине и сам есть истина. Правильно сформулированный вопрос – основа для поиска правильного ответа. Зачастую в вопросе кроется ответ. Каждый из нас имеет свой уникальный жизненный опыт, свой уникальный багаж знаний. Используя этот опыт и эти знания, мы вместе попробуем провести наше исследование – организовать экспедицию в глубину веков. И для того чтобы структурно изучать события давних лет, мы должны ответить на основные вопросы:

Существовал ли в реальности князь Святослав I?

Можем ли мы использовать для воссоздания образа Святослава I произведения искусства, посвященные жизнедеятельности князя?

Как выглядел правитель Киевской Руси?

Почему великий князь киевский Святослав I – образ, который используют современные скульпторы в своих творениях для освещения героического прошлого нашего народа?

И отправной точкой поиска, несомненно, станет остров Хортица. Легендарный остров, на землю которого неоднократно ступал не только великий князь Святослав Игоревич, но и его не менее легендарные предки.

Сотни, тысячи научных и художественных книг, изданий, произведений, стихов, поем, очерков посвящены истории Древней Руси. Казалось бы – все уже написано, все сказано и проанализировано, изучено… И нет смысла уделять внимание прописным истинам, давным-давно ставшим азбучными. Но действительность заставляет посмотреть на наше прошлое под другим углом зрения. И вдруг, мы начинаем понимать: то, что мы считаем правдой и истиной, вовсе таковой не является, а скорее чей-то вымысел или даже абсурдная ложь, которая до бесконечности тиражировалась и тиражируется на страницах книг, журналов и газет, с экранов телевизоров и в интернете.

А целью всего множества публикаций было не желание довести до читателей знания тайн прошлого, а стремление оправдать свои политические амбиции, обосновывать свои финансовые интересы, оправдать экономические расчеты.

Данные очерки посвящены истории Древней Руси. В них рассматриваются некоторые дискуссионные вопросы, связанные с созданием Руси и деятельностью первых князей великой славянской империи. К сожалению, учебники недостаточно полно освещают столь яркий период в истории Раннего Средневековья. Российской, а потом советской правящей верхушке, была невыгодна истинная история Восточной Европы. Поэтому целый пласт нашего прошлого истории связанный с деятельностью великих завоевателей: скифов, сарматов, гуннов, болгар, аваров, половцев… – остался вне поля зрения людей, интересующихся отечественной историей. Конечно же, в научных трудах содержаться колоссальные данные, относящиеся к данной эпохе. Этнографы, археологи, нумизматы, лингвисты, географы, математики … давно и серьезно исследуют историю Великой Степи. Но большинство таких исследователей становятся достоянием узкого круга специалистов.

Реальная картина колонизации Северо-Восточной части континента, которая была проведена прибалтийскими народами: западными славянами, шведами, датчанами, норвежцами в отечественной историографии освещены однобоко и тенденциозно. В то время как этногосударственные процессы, происходившие на землях Северного-Причерноморья стали отправной точкой в изменении всего геополитического пространства Европы и основой формирования современных государств, торгово-экономических, военно-политических межгосударственных и международных союзов и стратегических отношений в частности, а в целом – всей современной мировой цивилизации.

Слова глубокого уважения и признательности выражаю учителям и друзьям – они привили желание к исследовательскому труду, постоянно оказывали консультации и поддержку: кандидату исторических наук доценту Г.М. Тощеву, доктору исторических наук профессору В.Ю. Мурзину, доктору исторических наук профессору Л.П. Гарчевой, кандидату исторических наук профессору Л.А. Нестеренко, доктору исторических наук профессору Ф.Г. Турченко, доктору исторических наук профессору С.Р. Ляху, кандидату исторических наук доценту Ю.П. Князькову, доктору исторических наук профессору А.В Бойко, доктору исторических наук, профессору С.М Тимченко, доктору исторических наук профессору В.И. Мильчеву, доктору юридических наук, профессору А.Н. Ярмышу, кандидату юридических наук, профессору А.Л. Зайцеву, а так же наставникам, коллегам, родственникам и друзьям за их терпение и участие в создание этого исследования.

В процессе изложения материала мы будем ставить вопросы, ответы на которые будем искать вместе. Затем изучим основные источники, из которых черпаем данные о Древней Руси, а также не обойдем своим вниманием памятные знаки, литературные произведения, картины и скульптуры, как возможные вехи в исследовании прошлого.

Мы не будем строить ложных теорий и предположений. Томас Генри Гексли писал: «Всякая истина рождается как ересь и умирает как предрассудок». Мы будем задавать вопросы и вместе пробовать найти на них ответы. Конечно, не на каждый вопрос можно найти исчерпывающий ответ. Возможно, к ряду вопросов необходимо возвращаться по нескольку раз. И, не будет предосудительно, если мы рассмотрим некоторые факты с разных сторон и под разными углами, в соответствии со сделанными в процессе поисков предположениями и догадками.

Автор данной работы уже неоднократно обращался к теме воссоздания истории раннего средневековья на территории Северного Причерноморья[2]. И это исследование, которое перед Вами, – одна из попыток найти ответы на многочисленные вопросы, связанные с историей раннего средневековья. И среди них те вопросы, которые так неожиданно остро стали не просто актуальными, а реально злободневными в настоящее время.

Кто и когда основал государство Киевская Русь?

Кто является правопреемником (ками) Древней Руси?

Являются ли восточные славяне (русские, украинцы и белорусы) автохтонными жителями Восточной Европы?

Что означают символы, которые ныне стали гербами и эмблемами Европейских государств?

Таких вопросов великое множество и нам предстоят новые экспедиции в глубину тысячелетий. Экспедиции, которые приоткроют завесу над вопросом: «Кто мы, откуда и куда идем?».

---

[1] Савкин Н., Абрамов В., Белкин А. Философия: Учебник / Н.Савкин, В. Абрамов, А. Савкин Н., Абрамов В., Белкин А. Философия: Учебник. – Саранск : Изд-во Мордовю ун-та, 2002. – 356 с. – Саранск : Изд-во Мордовю ун-та, 2002. – 356 с.

[2] Петков С. Варяги: Государства викингов в Северо-Восточной Европе: Монография / С. Петков. – Запорожье : КПУ, 2009. – 88 с.; Петков С.В. Святослав Игоревич: вопросы, загадки, гипотезы. Жизнеописание великого князя //  Південь України у вітчизняній та європейській історії : матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції (Одеса, 25-26 вересня 2014 р) : [зб.наук.праць] / ред.кол. В.С. Дорофєєв (голов.ред), В.Л. Губенко, О.П. Рент [та ін.]. – Одеса : Астропринт, 2014. – С.156-162.; Пєтков С. Життєпис великого київського князя Святослава І Славного (942-972 рр.) / С.Пєтков. – Сімферополь : Таврія, 2004. – 76 с.